Сьогодні, у світле свято Воскресіння Христового, хочемо поділитися з вами із статтею Михайла Грушевського під назвою “Великдень”, що вперше була опублікована в газеті “Село” (№ 16 за 1910 р.), а згодом, у 1912 році, увійшла до брошури «Про українську мову і українську школу» в якій історик підняв цілий спектр проблем пов’язаних з українською мовою та освітою.
Даний текст подається за другим виданням збірки Михайла Грушевського “Про українську мову і українську школу”, що вийшло в Києві 1913 р. накладом видавництва «Відродження» (із фондової збірки ДМММГ у Львові вх. № 622, ін. № 428 КН).
Великдень.
Великдень – світле і радісне свято життя!
За давнїх часів, коли не було теперішньої христіянської віри, люде справляли свято весни. Раділи, що тепло, сонце, життє знов бере гору над холодом, зимою, смертю. Їм здавало ся, що то знову вертає на землю якесь божество життя, урожаю, радости, що було десь у неволі, у злої чарівниці зими, а та панувала без нього і нищила все живе – чоловіка, звіря і рослину, сїяла пітьму, холод і загибіль. І радїли, що знов воскресає природа, і життє та радість беруть гору над смертю і смутком. І справляли гри, танцї, співали і веселили ся – як ще й досї справляють ся й у нас на Україні ріжні гри та забави на великоднїх святах.
Потім прийшла христіянська віра, і на час тих весняних свят положила свято воскресення Христового,побіди життя над гріхом і смертю, довершеної любовю до чоловіка, що гору взяла над муками і смертю і визволила чоловіка з вічної тьми смутку і неволї. І покликала весь світ хрещений веселити ся в той час, – богатих і бідних, сильних і убогих, праведних і грішних, на память побіди над смертю людською, довершеної любовю до людей. «Де твоє, смерте, жало? Де твоя, аде, побіда?” Де вона перед силою любови людської, що наступає на смерть, не жахаєть ся нї смерти, нї страху смерти.
І ми веселимось. Веселимось побідою любови вселюдської над вселюдською смертю і побідою життя нашого народнього над темнотою і смертю, страхом і неволею. Ся побіда теж здобута любовю великою до свого народу, що не повірила ворожим голосам, які віщували йому смерть неминучу, і не побояла ся зневаги, кари і муки, розвіяла ті мороки смерти й неволі що були обсїли наш нарід.
Сто літ тому всї думали, що наш нарід вже доживав останні дні і завмре дуже скоро і неминучо. Чоловік, що надрукував першу граматику народньої української мови, толкував се тим, що треба записати сю півмертву мову, поки вона зовсім не вигибла. Бо я кби,здавало ся, могла б вона жити, коли її відцурали ся всї премудрі і сильні, начальства і власти, і зістала ся вона в устах самого убогого селянина? А вона від того часу не вмерла, а розвинула ся пишно, на прочуд викохана любовю до свого народу темного і убогого,до своєї землиці рідної.
Перемогла та любов убожество і страх і відогнала смерть від нашого народу. Живе він і жити буде во віки.
Михайло ГРУШЕВСЬКИЙ
