о.Олександр Левицький (2.06.1850 – 29.09.1910 рр.)- багатолітній парох містечка Скала (зараз Скала-Подільська), чоловік Олімпії Вояковської, рідної сестри Марії Грушевської з Вояковських. В свій час саме отець Левицький зажив собі гарної слави серед мешканців Скали не лише як чудовий душпастир, але і як народний провідник українці, чия відверта і щира позиція мала великий вплив на мешканців містечка, адже будила в них національні почуття. До цього часу залишились прекрасні і теплі відгуки про цю людину надзвичайної енергії та ентузіазму. Отець Олександр проводив активну громадську діяльність. Він був головою читальні «Просвіта», вів кооператив «Міщанська каса», був членом повітової Ради в Борщові. Надзвичайно гостро відчував потребу в розбудові українського просвітництва, культури та історії. Виконував достойно не лише свою душпастирську місію,але й громадянську. Місія кожного духівника– навернути свою паству до Бога, навчити людей плекати християнські цінності. Але коли нема любові до свого народу, важко бути достойним його провідником. Кожен священник має бути зразком для наслідування. Саме таким гарним прикладом для своєї громади був о. Олександр.
До духовного життя о. Левицький готував себе ще змалку, адже сам виріс у священичій родині. Народився Олександр у родині о. Левицького і Доміцелі Ілевич в с. Требухівці біля Чорткова. Після закінчення цісарсько-королівської гімназії у Тернополі, він навчався у Львівському університеті на теологічному факультеті з 1870 по 1873 рік. Документ, що зберігаться у Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові засвідчує, що Олександр Левицький, цісарсько-королівський капелан II класу крайової оборони з Требуховець у Галичині, відбув 10 років 7 місяців армійської служби в запасі, в тому числі в Крайовій обороні понад 2 роки і 16 січня 1883 року звільнений в запас. (Сертифікат № 747.30.VI.Відень. 16.1.1883 р.).
У 1886 році о. Левицького призначено на парохію «Скала» съ прилуч. Скала стара», про що записано у документі, виданим 9 червня 1886 року у Станіславові при Кафедральній Церкві Воскресіння Христового. До того служив прохом в с. Ольхівці, а за рік до призначення у парохію «Скала» займав посаду систематичного «сотрудника» той час в Снятинському монастирі (Призначення Ч.1024.- Львів, 14.03.1885. – ДМММГ у Львові. 259 НДФ). На той час він вже був одружений. Його дружиною стала Олімпія Левицька з Вояковських (16.Х.1851 – 15.Х.1915 рр.), дочка о. Сильвестра Вояковського і Кароліни Зємбович, старша сестра Марії Грушевської з Вояковських. Після смерті батьків, саме Олімпія зі своїм чоловіком о. Левицьким заопікувалися найменшою сестричкою Марією. А Олександр Левицький став офіційним її опікуном, про що свідчить «Відпис розпорядження Намісництва (7.03.1883 р.) до відділу в Борщеві щодо виплат о. Олександру Левицькому, пароху с. Ольховець із рукописним підтвердженням про отримання грошей за опікунство над малолітньою Марією Вояковською, донькою померлого о. Сильвестра Вояковського за час канікул1880 р. № 7781.- Львів.7.ІІІ.1883 р. (ДМММГ у Львові 7148 / 173 МЕМ).
Подружжя з надзвичайною теплотою і любов‘ю опікувалося малолітньою Марією, незважаючи на те, що у сім‘ї виховувалось п‘ятеро своїх дітей. Опікуни ретельно дбали про добробут і освіту Марії. Першим місцем праці молодої вчительки стала п‘ятирічна школа в містечку Скала. Через декілька років, саме тут, у Скалі, у церкві св. Миколая, де був парохом о. Олександр, сталась важлива подія в житті Марії Вояковської : 26 травня 1896 року відбувся її шлюб з відомим українським істориком Михайлом Грушевським. Подружжя Грушевських завжди відвідувало родину Левицьких у Скалі, а частими гостями Грушевських у Львові були Левицькі. У фондах Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові зберігся лист о. Олександра Левицького, писаний до Олімпії, котра гостювала в цей час у домі Грушевських у Львові на вул. Домбровського 6. Стосунки Михайла Грушевського та о. Олександра душе швидко із суто родинних переросли у дружні. М. Грушевський часто відвідував Тернопілля. Руїни Скальського замку, костел та інші історичні пам‘ятки не раз ставали предметом серйозного дослідження для відомого вченого.
Окрім науково-дослідницької роботи, М.С. Грушевський брав дуже активну участь у громадському і політичному житті цього краю. З величезною шаною ставились до нього не лише мешканці Скали, але й сусідніх сіл і містечок. Зокрема, любов борщівчан М.Грушевський здобув, дякуючи своїй меценатській діяльності, а також, тому, що мав безпосередній стосунок до заснування «Народного Дому» в Борщеві. Предметом особливої гордості для бібліотеки місцевої «Просвіти» стали два перші томи «Історії України-Руси», які особисто подарував видатний історик. Завжди у всіх цих починаннях Михайло Грушевський відчував дружню підтримку о. Олександра. І через багато років по тому труну о. Левицького до місця останнього спочинку ніс один з найкращих його товаришів Михайло Грушевський.
Подружжя Левицьких мало шестеро дітей, котрих виховало у патріотичному дусі. Найстарший син Модест (16.08.1873- 10.02.1927 рр.) отримав юридичну освіту у Відні. Від батька йому передались неабиякі музичні здібності. Він був засновником та керівником хорового Т-ва «Буковинський Боян» та музичної школи ім. М. Лисенка.
Дочка Стефанія (1878 – 1.02.1917) працювала урядницею-книговодницею в НТШ у Львові. Саме в цей час формується її стійка патріотична позиція. У такому ж дусі вона виховала й своїх трьох дітей : Павла, Марту, Тетяну. Одна з її доньок, Марта Калитовська, у свій час, виїхавши до Франції, стала прекрасною українською поетесою.
Ще одна дочка Олімпії і Олександра Левицьких – Людмила (1.10.1881 – 30.05.1953 рр.) була дружиною о.Йосифа Савицького. Після смерті чоловіка вона змушена була виїхати на еміграцію та разом із сином Зиновієм і його сім‘єю осісти у США.
Ольга Микласевич (21.03.1885 – 27.09.1959рр.) – четверта дитина в родині Левицьких проживала у м. Стрий у віллі «Ясна Поляна». Мала трьох дітей: Олександра, Олега та Ксенію. Саме в цій родині збереглося найбільше реліквій родини Левицьких. Їх нащадки по сьогодні є найактивнішими хранителями безцінної спадщини своїх відомих предків: родини Левицьких і Грушевських.
Молодша сестра – Марта Левицька (9.ІV.1892 – 7.VIII/1973 рр.) довгі роки працювала вчителькою і залишилася у спогадах родини, як велика шанувальниця української народної творчості. Тому підтвердженням є цікаві документальні свідчення з особистого архіву Марти: численні запрошення на різноманітні заходи в якості ведучої,зокрема на такі, як «Вечори народної ноші», вечорниці, які часто влаштовували відомі українські громадські організації, тощо. Серед особистого листування збереглось також багато поштівок, листів із рукописами відомих січовиків, котрих особисто знала Марта Левицька.
Ще одна дитина в родині Левицьких – Гануся померла у віці немовляти.
Подружжя Олександр і Олімпія Левицькі виховали достойне покоління потомків, котрі й сьогодні бережливо шанують пам‘ять про славний свій рід і намагаються донести цю пам‘ять не лише до своїх близьких, але й до всіх нас. «Колись у будучині наші внуки і правнуки, у яких будуть зберігатися усі цінності дідів і прадідів, дорісши до старшого віку ,напевно, будуть як і ми зараз, із захопленням оглядати і читати збережені пам‘ятки про Діда Олександра та писані нами зараз ці рядки, бо є вічна правда, що чим дальше віддаляємося від минувшини, тим вона стає нам дорожча. Нехай ця світла постать Пра-Прадіда Олександра Левицького буде дороговказом для молодого покоління» (зі спогадів внука Зиновія Савицького).
о. Олександр помер 29 вересня 1910 року із великими почестями був похований на цвинтарі у Скалі-Подільській. Вдова пароха Олімпія згодом переїхала до дочки Стефанії Калитовської, котра на той час із сім‘єю мешкала в Стрию. А в 1927 році ( за спогадами родини) її останки були перепоховані у Скалі до чоловіка. Так, назавжди, свій вічний спочинок о. Олександр і Олімпія Левицькі знайшли у Скалі-Подільській, де на старому цвинтарі є їхня спільна могила.
Головний зберігач фондів музею Олеся Ванчура
[…] о.Александр Левицький – багатолітній парох містечка Скала (зараз Скала-Подільська), чоловік Олімпії Вояковської, рідної сестри Марії Грушевської з Вояковських […]