“Одну потіху маю — в своїй доньці,
котра гарно працює науково і в декотрих
галузях наукової праці починає мене
зовсім добре заступати”
Михайло Грушевський
Відрадно, що українська історія поступово позбавляється, так званих “білих плям”. Хочеться вірити, що тоталітарні часи назавжди канули у вічність. Молоді дослідники, науковці, історики мають змогу зараз користуватись архівними матеріалами, доступ до яких десятки років був закритий. Вертаються до нас з небуття несправедливо забуті імена, серед котрих і Катерина Грушевська — видатна вчена-дослідниця, авторка декількох книг, низки статей, наукових розвідок і перекладів, соціологічних програм, цікавих наукових досліджень.
Народилася Катерина у Львові 21 червня 1900 року у родині видатного українського історика Михайла Сергійовича Грушевського та педагогині, перекладачки, громадської діячки Марії Сильвестрівни Грушевської (з Вояковських). Саме тут, на мальовничій Софіївці коло Стрийського парку (де зараз розташовується Державний меморіальний музей Михайла Грушевського у Львові), пройшли найкращі дитячі роки маленької Кулюні. Саме тут були закладені основи її подальшого духовного та інтелектуального зросту. Ще змалку юна Катруся захоплюється народною обрядовістю, українським фольклором, а згодом це захоплення переростає у серйозне наукове зацікавлення. “…Земля для мене видається великою школою, де уважним свідком я повинна учитись до якогось невідомого екзамену…”,- писала вона у своєму щоденнику.
У 1917 році Катерина стає студенткою правничого відділення Українського університету в Києві. 10 жовтня 1918 року її зараховано на природничий факультет, але закінчити навчання із отриманням звання кандидата юридичних наук не довелось.
Після поразки Української Революції багато керівників УНР і представників української інтелігенції виїздять на Захід. У березні 1919 року Михайло Грушевський вибирається з родиною до Праги. У 1919 році організовує Український Соціологічний Інститут, де Катерина працює, як аспірантка у сфері примітивної культури та порівняльної етнографії. Тут окреслюється коло її наукових інтересів. У 1923 році К.Грушевська публікує свою першу наукову роботу “Примітивні оповідання, казки і байки Африки та Америки”. Згодом, у Женевському університеті студіює право.
Період з 1924 по 1929 рр. стає найбільш плідним у науковому житті молодої дослідниці. У 1924 р. М. Грушевський повертається з еміграції в Україну і з нечуваним досі розмахом заходиться налагоджувати активне наукове життя в історичних установах. Завжди найближчим його помічником у цей час була улюблена донька Катерина. Тематика її праць була була надзвичайно різноманітною, що свідчить про велику обізнаність та ерудованість талановитої дослідниці. Ось лише деякі теми, які опрацьовувала К. Грушевська: “ З примітивного господарства”, “Про дослідження статевих громад в первіснім суспільстві”, “Вогонь — його роль в економічному і соціальному побуті”, тощо. Дуже детально Катерина Михайлівна займалась теоретичними проблемами українського героїчного епосу, а українські народні думи вважала найоригінальнішим видом українського героїчного епосу, який на її думку не має аналогів у народознавчій історії інших народів. “Своєю красою і своєрідністю та особливо інтимними зв,язками з історичними переживаннями українських мас “думи” викликали в аматорів української народної поезії почуття особливого інтересу і навіть пієтизму, як найкращий витвір народної творчости — її корона, так би сказати, і таким чином раз-у-раз бували предметом усіляких міркувань і дослідів, що кінець-кінцем склалися у цілу літературу сеї теми” (Грушевська К. Українські Думи. Т.І. 1927.-с.v.).
Поступово починають окреслюватись нові грані молодого таланту. З 1925 р. Катерина Михайлівна очолює Кабінет Примітивно Культури при Всеукраїнській Академії Наук. Згодом, вона стає редакторкою новоствореного часопису “Первісне громадянство та його пережитки на Україні”. Навколо журналу під керівництвом К. Грушевської гуртується “енергійний молодняк” і знані вчені. Досить швидко часопис стає доволі популярним не лише в Україні, а й за її межами. Їй вдавалось завжди вміло поєднувати організаційну роботу і наукову. Ніколи не зупинялась на досягнутому, завжди була у вирі цікавих ідей та задумів.
Проте, багатьом намірам не судилось бути втіленими у життя. Репресивні дії, так звані ”чистки” на початку 30-тих рр. у Радянській Україні не оминули історичних установ, очолюваних Михайлом Грушевським. Для української науки настають важкі часи. Нелегкими вони стали і для родини Грушевських. У 1931 році разом з Михайлом Сергійовичем до Москви, у так зване”почесне заслання”, виїздить і Катерина, у якості особистого секретаря. Допомагала батькові до останнього. Смерть Михайла Грушевського стала непоправною втратою для доньки.
По приїзді до Києва Катерина Грушевська, вже як старший науковий співробітник Інституту літератури, продовжує наукову діяльність. Вона з головою поринає у роботу. Найперше намагається виконати батьківський заповіт — опрацювати і видати його праці. Під редакцією Катерини виходить І частина 10 — тому “Історії України-Руси”. Ще встигає підготувати 5 том “Історії української культури”…
10 липня 1938 року за участь в антирадянській діяльності і членство у націоналістичних організаціях, Катерину Грушевську було арештовано й іменовано “ворогом народу”. Після декількох місяців поневірянь по тюрмах влада винесла вирок: позбавлення волі у виправно- трудовому таборі терміном на 8 років. Молоду жінку було відправлено у Магаданську область, бухту Нагаєво, радгосп Ельген. Звідти вона вже не повернулась. Померла Катерина Грушевська у Темлазі. Похована у Новосибірську. Могили й досі не знайдено. Лише 30 липня 1959 року Катерину Михайлівну Грушевську посмертно реабілітовано.
Так швидко і несправедливо обірвалось життя талановитої вченої, дослідниці. Вона ще багато мала що сказати своїм співвітчизникам. Але не судилось… Єдине, що залишила по собі — це пам’ять і науковий спадок, який сучасники та наступники мали б належно оцінити.
Одним із основних репрезентантів спадщини талановитої вченої є Державний меморіальний музей Михайла Грушевського у Львові.Саме тут, у цьому будинку, який колись був рідною оселею маленької Катрусі, де пройшло її щасливе дитинство, зберігаються реліквії родини Грушевських. Особливе місце серед них посідають матеріали про саму Катерину. Цілий ряд унікальних видань відомої дослідниці є частиною “ золотого фонду” музею. Це і І частина Х тому “Історії України-Руси”, який опрацьовувала Катерина Грушевська, V том “Історії української літератури”, який вона готувала до друку, численні її праці, зокрема, така як “Примітивні оповідання, казки і байки Африки та Америки”, низка часописів “Первісне громадянство”, тощо. Проте, окрему увагу варто звернути на працю, яка посідає особливе місце в її доробку -“Українські Народні Думи”(саме це раритетне двотомне видання з власної бібліотеки Катерини Грушевської презентується на постійній експозиції у музеї). Серед великої кількості музейних експонатів є кілька Катрусиних фото різного періоду, рукописів, та особливу увагу відвідувачів завжди привертають милі та наївні поштівки із зображенням улюблених котиків Катрусі, які їй дарував люблячий батько Михайло Грушевський.
Нелегко зараз віднаходити ті матеріали, які мали причетність до родини Грушевських, тим більше, коли не одне десятиліття ці унікальні свідки родини Грушевських тотально нищилися. Саме прізвище “Грушевський“ було як вирок. Такий вирок в свій час отримала і Катерина. Причетність до відомого імені стало для неї важкою ношею. Але, час не стоїть на місці… Належно оцінити і віддати шану цій світлій постаті — наш обов’язок. Бо через кожну річ, яка через десятки років повертається разом із світлим іменем Катерини Грушевської до цього дому, приходить до нас наша відроджена історична пам’ять.
Олеся Ванчура,
головний зберігач фондів
Державного меморіального музею
Михайла Грушевського у Львові
